Голова   Комітету  з фізичної культури і спорту Херсонського облвиконкому (1969-1974)

Народився 3 березня 1937 року у м. Новосибірську (РФ). Дитинство та юність пройшли в старовинному сибірському місті Камені-на-Обі Алтайського краю. 
У 1957 році родина переїхала до Херсона. де на той час вже проживав старший брат   Володимир.  
Освіта вища, у 1960 році закінчив Херсонський судномеханічний технікум (технік-механік), у 1967 році – Херсонську філію Одеського технологічного інституту імені М.В. Ломоносова (інженер-механік), у  1992 році - аспірантуру  Херсонського індустріального інституту.

Свою трудову кар'єру розпочав слюсарем (1958), працював інженером з підготовки кадрів нафтопереробного заводу (1961-1962), очолював Херсонську міську комсомольську організацію (1962-1969).
З 1969 по 1974 рік -  голова Комітету з фізичної культури і спорту Херсонського облвиконкому.

З 1974 року –  на керівниках посадах  органів виконавчої влади: заступник,   голова обласного комітету народного контролю, завідувач відділом (1978), начальник управління  праці  та зайнятості  (1988-1997),  викладач  Херсонського економіко-правового інституту, завідувач кафедрою економічної теорії (1992-1997). З 1997 року – пенсіонер. 
За 5 років перебування  Костянтина Владимирова  на посаді керівника обласного Комітету з фізичної культури  і спорту Херсонського облвиконкому  області, Херсонщина, яка займала передостаннє місце в Україні  за спортивними індикаторами, зайняла перше місце у своїй групі та була відзначена урядовою нагородою. 
Зазначимо, у 1969-1974 роки  за підтримки спорткомітету будуються спортивні майданчики за місцем проживання. Тільки в обласному центрі їх було збудовано більше 50. Облвиконкомом  було  прийнято рішення не приймати житлові багатоквартирні будинки без спортивних майданчиків усередині житлових комплексів.  У  Новій Каховці було розгорнуто  велике будівництво спорткомплексів під відкритим небом у кожному житловому масиві. Там же знайшли можливість за місцем проживання заснувати ставки спортивних інструкторів, провести капітальну реконструкцію міського стадіону.
Щороку у місті проводилися масові спортивні змагання за місцем проживання серед   різних вікових груп населення. Ініціативу Нової Каховки підтримав Цюрупинськ, Білозерка, Каховка, Берислав. 
Розвивався спорт вищих досягнень.   На ХХ Олімпійських іграх 1972 року  у Мюнхені тріумфував неодноразовий чемпіон країни та Європи Валерій Борзов, який починав тренуватися в Новій Каховці у ДЮСШ (перший тренер - Б.І. Войтас). Перший олімпійський результат В. Борзова – 2 золоті медалі з бігу на 100 та 200 м, а також срібна медаль в естафеті 4×100 м. У Монреалі у 1976 році Валерій Борзов на 100-метровій дистанції фінішував третім.
На Херсонщині зуміли розбудувати веслувальні бази та школи, і, найголовніше, створити свій неповторний стиль та свою методику виховання веслувальників. Після виступу Івана Сотнікова  у 1952 році на першій для радянських спортсменів Олімпіаді, в Херсоні почали активно готувати спортсменів за олімпійською програмою, що  згодом дало  свої результати. 
За 20  повоєнних років видатні тренери О.Д. Григорьєв,  А.М. Курак, І.П. Хрущак та багато інших виховали десятки видатних спортсменів – олімпійців і чемпіонів Європи та світу.
Починаючи з Олімпіади 1972 року  в Монреалі, херсонські веслувальники брали участь у змаганнях і майже завжди завойовували нагороди. Нові вимоги у тренувальному процесі та очевидна підтримка з боку місцевих органів влади веслування на байдарках та каное призвели до зростання нових, молодих спортсменів. 
Отримали новий формат  міжнародні зустрічі радянських спортсменів  з видів спорту між спортсменами СРСР та спортсменами світу (частіше за все, з країн соціалістичного табору). 
Із середини 1974 року розпочалася практика обміну спортивними делеґаціями між містами-побратимами Херсоном та Шуменом (Болгарія). Тоді вперше до Херсона прибула болгарська юнацька збірна з баскетболу, а в Болгарії приймали херсонських гандболістів. У різні роки Херсон та Нову Каховку відвідували насильніші шуменські тенісисти, футболісти, легкоатлети, волейболісти. 
За свою  сумлінну працю удостоєний  відзнакою Міністерства освіти та науки України «Відмінник освіти України», нагороджений  орденом Трудового  Червоного Прапора (1989), 8 медалями та іншими нагородами. Тричі, в 60-70-і роки, вибирався до Херсонської міської ради депутатів трудящих. 
Як викладач - автор понад 56 наукових статей, 3 посібників для вищої школи 
 Поет, прозаїк. Член Національної спілки журналістів України. У 2011 році нагороджений дипломом літературного конкурсу імені Бориса Лавреньова. Автор  низки книг  у прозі та збірників віршів. 
Остання творча робота – автобіографічні спогади «Хвилини життя рокові», де розповідає  про розвиток спорту  на Херсонщині і  видатних херсонців: Барбіна  Л.М.,  Вечерка Є.М., Кузнецову  Т.О., Костючука Ю.Н. (2021)