Чемпіонка, срібна і бронзова призерка Олімпійських ігор у веслуванні Інна Осипенко-Радомська вирішила виступати за Азербайджан.

- З'явилися такі моменти, які змусили мій патріотизм відійти в сторону, – каже Осипенко-Радомська. – З першого січня ми не отримували ні копійки на харчування. Усі збори та тренування ми проводили за свій рахунок. Терпець урвався. У спорті задіяна вся моя родина: я – спортсменка, чоловік – тренер. Якби чоловік був бізнесменом і міг мене фінансувати, питання можна було і не піднімати... У мене були пропозиції не тільки з Азербайджану, але й зі Словаччини та Росії. Я люблю Україну, але нинішня ситуація змусила змінити життя. Дуже хочу поборотися за медаль в Ріо-2016. Там планую виступати за Азербайджан.

Нагадаємо, Інна Осипенко-Радомська стала Олімпійською чемпіонкою у Пекіні (2008), виборола бронзу на Олімпіаді в Афінах (2004) та завоювала дві срібні медалі на Олімпіаді у Лондоні (2012).
Титулована веслувальниця через проблеми з фінансуванням вирішила виступати за збірну Азербайджану, для якої і планує виграти медаль на п’ятій у своїй кар’єрі Олімпіаді. Спортсменка каже, що цей крок, незважаючи на власний патріотизм, був справжнім криком душі. Про це та інше Інна Осипенко-Радомська розповіла кореспонденту «Вголосу».

- Не дивлячись на патріотизм до своєї країни, вирішила виступати за збірну Азербайджану, - починає розмову Інна Осипенко-Радомська. –З’явилися такі моменти, які заставили мій патріотизм відійти в сторону. Потрібно було думати про майбутнє своє і своєї сім’ї.
Як і на сході країни, у нас в спортивному плані також йде своя війна, щоправда війна досягнень та результатів. Коли йде розмова про спорт вищих досягнень, то потрібно розуміти, що це не фізкультура і спорт для задоволення. Ситуація була такою, що з першого січня ми не отримали фінансування. Мова йде про гроші на підготовку до змагань. Оскільки наш вид спорту циклічний, він завжди потребує підготовки. З першого січня не отримали жодної копійки на харчування. Міністерство нічого не дало, там пояснили, що грошей немає, оскільки у країні важка ситуація. Я була у міністерстві, де мені пообіцяли, що ситуацію вирішать якомога швидше. Знаю, що зараз ситуація стабілізувалася, гроші виплатили, проте своє рішення я прийняла ще до того. Була така ситуація, що цей час, коли нам нічого не виплачували і всі збори і тренування ми проводили в борг, справи в інших видах спорту була кращими – їм гроші поступали. Оскільки у мене була обіцянка, що все виплатять, не сталося як обіцяли. Терпець у мене увірвався, тому що мене обманули.

- Чи вірили, що ситуація могла стабілізуватися і тоді б не довелося б шукати щастя за кордоном?
- Не вірила. У нашому виді спорту задіяна уся моя сім’я: я – як спортсменка, і чоловік – як тренер. Якщо б мій чоловік був би бізнесменом і міг би мене фінансувати, то можна було б питання ставити по-іншому. Вийшло так, що нам обом обрізали фінансування, і ми прийняли таке рішення. Чесно кажучи, у мене давно була пропозиція не тільки з Азербайджану, а ще зі Словаччини та Росії. Завжди ці пропозиції відкладала до дальньої шухляди. Я люблю Україну, однак теперішня ситуація заставила у житті щось змінити. Дуже хочу поборотися за медаль в Ріо-де-Жанейро. Там планую виступатиму за збірну Азербайджану.
Мій офіційний перехід ще не відбувся. Гадаю, він відбудеться у листопаді, оскільки саме тоді має бути прийняте офіційне рішення міжнародної федерації. Сьогодні я уже офіційно безробітна, і це означає, що свою кар’єру в Україні уже точно завершила. Більше того, не хочу працювати з певними людьми, які є на керівних посадах українського спорту.

- Чи можливий варіант, що перехід до збірної Азербайджану може не відбутися?
- Не хотілося б про це думати, однак можливо все. Якщо це станеться, тоді завершу кар’єру спортсменки. Наразі я перебуваю в Україні і тренуюся тут. До останнього були надії, що все буде добре з фінансуванням. Я вірила, що усі борги мені повернуть. Утім, коли пройшов цей місяць, а потім ще один мій терпець увірвався. Це був крик душі.

- Чи робила Федерація певні кроки, аби Вас втримати в Україні і чи знав цю проблему президент НОК України Сергій Бубка?
- Сергій Бубка знав цю проблему, адже з ним спілкувалася. Гадаю, він до кінця не був обізнаний у цій справі і, мабуть, не пробував її вирішити. На жаль, ситуація була такою, що різні спортсмени на різні змагання їхали за свій рахунок. Усе робилося фактично в борг. А коли ці борги повернуть, ніхто не знав.
На жаль, веслування на байдарках і каное – такий вид спорту, який не особливо цікавий людям. Дуже рідко можна побачити по телебаченню, що наші спортсмени привезли медалі з якихось змагань. Важко нам знайти спонсора, оскільки вид спорту не є популярним. Коли бачать мій зовнішній вигляд, часто запитують яким видом спорту займаюся, на що відповідаю, що веслуванням. Люди не особливо знають що це таке.

- Як виник варіант з Азербайджаном?
- Пропозиція була давно. Перша розмова відбулася ще після пекінської Олімпіади, а  конкретніша пропозиція поступила після Олімпіади у Лондоні. Як то кажуть, усьому свій час. Сьогодні я використала цю пропозицію. Була пропозиція і від Росії, однак я патріотка і, зважаючи на останні події, навіть не думала про цей перехід. Вирішила піти в Азербайджан, де хочеться вибороти ще одну олімпійську медаль. В Україні, на жаль, не було можливостей без проблем підготуватися до Олімпійських ігор. Олімпійські медалі даються дуже важко. У мене їх уже чотири і кожна медаль – це колосальний адський труд.
Так сталося, що своїми досягненнями на Олімпійських іграх я написала історію українського веслування. Було б дуже «круто», якби виборола медаль ще на п’ятій своїй Олімпіаді. Якщо це станеться, то буде уже інша історія, для мене, але не для України.

- Наскільки кращі умови запропонували в Азербайджані, аніж Ви мали в Україні?
- Найголовніше те, що ми запропонували стабільність, а саме збори, харчування, виїзді на збори, екіпіровка. І нічого не в борг. Мені забезпечують спокійну роботу і підготовку до Олімпіади в Ріо-де-Жанейро.

Розмовляв Богдан ПАСТЕРНАК, «Вголос»