Газета "Каховська зоря", автор  Ірина Сошнікова

Колишній учень Каховської дитячо-юнацької спортивної школи, а нині майстер спорту міжнародного класу, гравець національної збірної України та срібного призера української Суперліги сезону 2013-2014 р. -  баскетбольного клубу  «Хімік» з м. Южне Одеської області, 22-річний Артем Пустовий  під час коротких святкових канікул завітав днями до Каховки – і не тільки щоби провідати батьків. Доброю традицією вже стало для парубка при нагоді зустрічатися зі своїм першим наставником, заслуженим тренером України Валерієм Зарецьким та його теперішніми вихованцями – юними баскетболістами ДЮСШ.

Після тривалої та захоплюючої гри в спортзалі школи, у якій взяли участь її вихованці, сам тренер  і Артем, й не менш захоплюючої (не тільки для дітлахів, а й для мене самої) фотосесії, велетень і гордість каховського баскетболу  люб’язно погодився дати ексклюзивне інтерв’ю для читачів «Каховської зорі»:

- Артем, звичайно, перше питання: який зараз твій зріст?
- 2 метри 17 сантиметрів.

 - Під час, коли я позувала для фотокамери поруч із тобою (признаюся, не могла втриматися від спокуси закарбувати на пам'ять себе разом із не просто талановитою, а й обдарованою такою висотою людиною), я насправді відчула себе одним із мешканців Свіфтовської країни Ліліпутії, які неочікувано зустріли Гуллівера… А що відчуваєш ти, коли доводиться ось так «звисока» споглядати на людей, котрі зустрічаються тобі поза баскетбольними полями?
- Нічого особливого не відчуваю (сміється).  Ніякої зверхності. Я розумію, що біля мене - звичайні люди, яких, до речі, на планеті більшість… Одного б іноді хотілося: побачити себе вашими  Мені взагалі дуже рідко доводиться дивитися на когось знизу вверх… (до речі, навіть у своїй команді Артем є найвищим – причому, з різницею у 7 см!).

- Нагадай, як розпочинався твій спортивний шлях?
- Переїхав до Каховки я з батьками у 14-річному віці. До того навіть не замислювався про спортивну кар’єру. Навчався тут у ЗОШ № 3, і ось одного разу товариш по школі, котрий займався баскетболом у ДЮСШ, звернувши увагу вже й на тоді немалий мій зріст, запропонував піти разом із ним до секції, щоб познайомити мене з тренером, і, якщо мені сподобається, спробувати займатися баскетболом.

- Неважко передбачити, що тобі сподобалося…
- Так. І в цьому велика заслуга мого тренера. Він всіляко заохочував мене, сам повірив в мене і впевнено вселяв мені віру у власні сили. Адже я прийшов у спорт відносно пізно. Та він розгледів у мене задатки для майбутнього успіху. Я дуже вдячний Валерію Спиридоновичу за те, що він, протягом року і двох місяців, які я займався у цієї прекрасної людини й талановитого педагога, не просто віддавав мені свої сили, знання та час, а й шукав нові перспективи для мого розвитку як баскетболіста. Він возив мене у великі міста, представляв знаним у країні клубам. Мій тренер робив усе, щоби про мене дізналися й запросили грати. Сталося так, що, поки тренери  баскетбольного клубу «Миколаїв» пообіцяли подумати щодо включення мене в свою юнацьку команду, надійшло запрошення від БК «Хімік». І ось, я став жити й тренуватися в Южному, навчався там в спортивній школі-інтернаті. А з жовтня 2013 року я граю в основній команді «Хіміка».

 - У яких знакових іграх за цей час тобі довелося брати участь?
- Крім ігор між клубами баскетбольної української Суперліги, в результаті яких БК «Хімік» наприкінці календарного 2014 року отримав 18 впевнених перемог (останньою став розгром столичного БК «Київ» 28 грудня), брав участь в іграх Eurocup, за результатами якого «Хімік» увійшов у топ-32 кращих команд Єврокубка-2013.  У тому ж році грав у складі збірної України на чемпіонаті Європи у Словенії. Там ми показали доволі непогану гру, посівши VI місце. Завдяки цьому вперше в історії незалежної України попали на чемпіонат світу, що пройшов влітку минулого року в Іспанії.

 - Які плани на рік, що настав?
- Продовжувати грати з командою в чемпіонаті України. Маємо всі шанси стати переможцями. Нові ігри розпочинаються уже 10 січня: прийматимемо у себе  запорізький «Ферро-ЗНТУ». Також готуюся до нових ігор у складі збірної України на чемпіонаті Європи-2015.

 - Отже, нудьгувати ніколи… Вільного часу майже не маєш, і навантаження вельми серйозне…
- Так, але я лише радий тому. І ще раз висловлюю вдячність Валерію Спиридоновичу Зарецькому за те, що він від початку привчав мене до спортивної дисципліни, що зміг заразити своєю любов’ю до баскетболу. Як-то кажуть, у «найнебезпечніший період» підліткового віку я теж не мав часу, та й не цікаво було «експериментувати» з цигарками, алкоголем чи просто «тусуваннями у підвротнях» без усякого сенсу.

 - Мабуть, те ж саме ти міг би побажати й своїм молодшим товаришам – каховським спортсменам, перш за все, тим, кому ти сьогодні надавав свій «майстер-клас»?
- Так, звісно. А ще – ніколи не губити наполегливості й спортивного азарту. І, звичайно, хай усіх їх та мого першого тренера у новому році завжди супроводжує успіх, добрий настрій, здоров’я. Ніколи не зупиняйтеся, не здавайтеся і завжди прагніть до більшого!

 - Дякую тобі, Артем. Тобі також – усього найкращого, і пам’ятай, що «Каховська зоря» завжди вболіває за тебе й з радістю ділитиметься з каховчанами твоїми новими досягненнями.

Спілкувалася Ірина СОШНІКОВА
«Каховська зоря»