Час від часу в історії вітчизняного спорту з’являються потужні постаті із міцним і заслуженим авторитетом, яких іноді шанобливо і трохи іронічно називають «недоторканими». Але ця «залізна» репутація і повага оточуючих сповна оплачені сумлінною щоденною працею, яка на певному витку життя завдяки системній роботі перетворюється у високі досягнення. Саме такою людиною є голова Херсонського «Колоса», виконавчий директор обласної дитячо-юнацької футбольної ліги В’ячеслав Роль.

«На наші футбольні змагання постійно приїздять скаути кращих футбольних академій»

- В’ячеславе Анатолійовичу, як Ви оцінюєте розвиток футболу в «Колосі», і які кроки могли б підвищити рівень цієї справді народної гри?
- Мені легше розповісти про футбол Херсонської області, де він розвивається пристойними темпами. А щодо інших регіонів, то тут можна згадати, що останніми роками на скадовські фінали «Золотого колоска» приїжджають менше команд, ніж раніше, і невідомо, що це: відсутність коштів чи погана робота? Ще 4-5 років тому у змаганнях в Скадовську брали участь по 30-40 колективів, а нині нагороди виборюють лише 10-12. Безумовно, на все це дуже впливає економічна криза…

- А як же Вам вдається – попри ту ж економічну скруту – поставити на конвеєр підготовку юних футболістів на Херсонщині? 
- Ця робота ведеться вже друге десятиріччя, але цей «конвеєр» не так просто було налаштувати і запустити. Сьогодні цей процес налагоджений, в чемпіонаті області беруть участь 30 команд, з яких тільки вісім – міські,  а решта – сільські. Більшість із них є збірними районів, хоча й представляють вони ДЮСШ. А для того, щоб розвивати футбол більш ефективно на рівні Центральної Ради «Колоса», потрібен ініціативний, висококваліфікований і об’єктивний спеціаліст, який «горить» ідеями і не шкодує часу та сил для досягнення результату.

- Як людина, що уособлює роботу із підростаючим поколінням, відкрийте таємницю, що найбільше стимулює юних футболістів у їхньому ігровому розвитку?
- Найкращий стимул для юних гравців – участь у змаганнях. Якщо ці турніри добре організовані та проходять на хороших полях у святковій атмосфері при об’єктивному суддівстві, молодь на це відгукується, і прагне змагатись ще і ще… Але якщо змагання проводити просто заради «галочки», не вкладати в них душу, то така футбольна «робота» є приреченою вже від самого початку… Зрозуміло, що новий Андрій Шевченко народжується на селі не кожного року, і появи нових «зірок» рівня Реброва чи Шовковського можна чекати років зо 50, а то й більше. І хоч би як самовіддано тренер не робив свою справу, це від нього не залежить. А от знайти цей талант, віддати його у хорошу футбольну академію, і виростити там до високого ігрового рівня, – це і є наша задача. ХОДЮФЛ у цьому плані є чим пишатись: в українській Прем’єр-лізі сьогодні грають семеро наших вихованців. Ми вважаємо, що свою задачу виконуємо, хоча й не повністю: от якби у Прем’єр-лізі грали 17 чи 27 – а краще 70 гравців! – от тоді вважали б свою задачу виконаною на 100%!

- Тим не менш, Ваш приклад свідчить, що навіть в умовах економічної кризи можна працювати добре, і навіть зразково.    
- Одна людина навіть при великому бажанні навряд чи може досягти відмінних результатів, і справа тут не в особистості, а в системі роботи. Треба відзначити і допомогу управління  молоді і спорту ОДА, і обласної федерації футболу, і всіх тих організацій та підприємств, які сприяють розвиткові футболу. Без цієї підтримки я один ніколи б у житті нічого не зробив. Хоча іноді достатньо, що люди просто не заважають…

- Досвід свідчить, що футбольна робота зі «знаком якості»  може бути успішною лише тоді, коли є людина, яка фахово організує і уважно корегує весь процес підготовки зірок…
- Намагаюся підняти дитячий футбол на найвищий рівень. Я вже казав, що у нас у дитячо-юнацькій лізі Херсонщини виступають 30 команд, а от у дорослому чемпіонаті області не можуть назбирати і восьми, щоб провести повноцінний чемпіонат… І тут маємо такий собі прихований конфлікт: в області просто немає достатньо дорослих команд, аби ті, хто навчився добре грати у футбол, але вийшов вже з дитячого віку, міг грати у командах на рівні області чи навіть району. Не всі ж зірками стають!..

 «Якщо у селі  є футбольна команда, то буде там і волейбол, і гандбол, і важка атлетика, і надія на краще майбутнє сільського спорту і нашого «Колоса»

- А сьогодні є серед Ваших вихованців яскраві  «зірочки»?
- Звичайно, є, для того й працюємо. От днями побачив одного хлопчину із такої «глибинки», яка навіть за мірками Херсонської області є «кінцем географії». Раніше мені казали, що він, мовляв, «колгоспний гравець, і грати на нормальному рівні ніколи не буде»… І от сьогодні спеціально, щоб переглянути його гру, подолавши 500 кілометрів, приїжджав скаут із футбольної академії донецького «Шахтаря». Сказав, що у «Шахтар» йому трохи зарано, але от для якоїсь іншої академії (а їх сьогодні в Україні дуже багато!), скоріше за все, він підійде. Ми пишаємося, що тільки-но у складі «Шахтаря»  став срібним призером юніорської Ліги Чемпіонів вихованець нашого херсонського футболу Віктор Коваленко. Взагалі, сьогодні на наші футбольні змагання постійно приїздять скаути кращих футбольних академій. І нам зручно від того: не треба кудись їхати, і просити подивитись на здібного гравця… Того ж Вітю Коваленка Київ і Донецьк просто «розривали»! Він обрав Донецьк, думаю, що не помилився…

- Зараз в українському футболі настали доволі непрості часи. Що Ви із цього приводу можете сказати як людина, що має величезний футбольний досвід?
- Сьогодні досягненням є вже саме існування українського футболу. Вважається, що коли «говорять гармати, музи мовчать», але це неправильно. Непросто зараз і «Шахтарю», і «Олімпіку», і донецькому «Металургу», де, до речі, грає ще один наш вихованець Саша Нойок, й іншим командам. Так, вони грають увесь час на виїзді, але ж головне, що команди не розвалилися, і продовжують виступати в чемпіонаті. А є ж не все так вдало, приміром, у нашої жіночої команди, яка виступає в Екстра-лізі чемпіонату України. Не хочу нікого повчати і ображати, але ж зовсім не таким повинен бути наш національний чемпіонат… Так ось, футбол завдяки людям, яких ми називаємо «олігархами», все ж таки ще існує. Так-от, оскільки ми начебто боремось із цими «олігархами», я боюся, щоб разом із ними не закінчився в Україні футбол. Інакше наш чемпіонат може впасти до рівня Словаччини, Чехії чи Польщі, де й олігархів немає, але й немає такого цікавого чемпіонату та команд, які постійно постачають зірок у клуби провідних футбольних країн Європи…

- Це інтерв’ю, очевидно, увійде до книги до 65-річчя спортивного товариства «Колос». Що б Ви хотіли із цього приводу сказати від себе?
- Хотілося б, щоб це видання висвітлювало всі періоди історії нашої організації і різні види спорту, а не тільки футбол, хоча він і є видом спорту №1, – принаймні, в історії херсонського «Колоса». Якщо у селі  є хороша футбольна команда, то буде там і волейбол, і гандбол, і важка атлетика, а значить, і надія – як це не тривіально звучить – на краще майбутнє сільського спорту і нашого «Колоса».

Станіслав МІХРОВСЬКИЙ

Джерело за посиланням тут