Про перипетії довкола питання викладання фізичного виховання у вищих навчальних закладах, моделі такої роботи, а також про важливість студентського спорту високих досягнень розповідає голова Комітету з фізичного виховання та спорту Міністерства освіти і науки України, член Національного олімпійського комітету України, суддя міжнародної категорії з волейболу Михайло Мельник. 

– Михайле Григоровичу, нещодавно на засіданні виконкому Національного олімпійського комітету гостро піднімалося питання про начебто масову ліквідацію кафедр фізичного виховання у ВНЗ, скорочення науково¬педагогічних працівників. Виконком навіть ухвалив рішення звернутися до уряду з вимогою недопущення такої діяльності. Чи відповідає така інформація дійсності?  – Під час засідання виконкому НОК і справді лунали такі тези. Але більшість із них були, м’яко кажучи, дивними. Так, наприклад, було сказано, що за три місяці 2015 року ліквідовано 169 (!) кафедр фізичного виховання та предметнциклових комісій фізичного виховання ВНЗ. Але це – нонсенс, бо станом на 2 грудня 2015 року за нашими показниками усього є 163 кафедри, а у 2014 році було 167. Нам відомі причини такого незначного зменшення кількості кафедр, воно, зокрема, спричинене оптимізацією мережі навчальних закладів.

Також лунають закиди про начебто чиюсь злу волю щодо «розвалу» системи фізичного виховання та спорту. Але вони теж є безпідставними. Так, певну напругу у спортивній спільноті викликав виданий ще 13 березня лист МОН №1/9¬126 «Щодо особливостей організації освітнього процесу та формування навчальних планів у 2015–2016 навчальному році». У ньому йшлося про те, що заняття з фізичної культури можуть бути організовані як факультативні. Зауважу, що такий підхід відображається у новому Законі України «Про вищу освіту», який ухвалили народні депутати. Але, відчуваючи напругу у спортивному середовищі, представники Міністерства освіти і науки, Міністерства молоді та спорту, Міністерства оборони й Міністерства охорони здоров’я, а також народні депутати України створили міжвідомчу робочу групу з модернізації фізичного виховання студентів. (Про одне із засідань цієї робочої групи «ОУ» писала у №39 від 28 вересня 2015 року. – Авт.). Результатом її роботи стали рекомендації щодо організації фізичного виховання у вищих навчальних закладах. (Вони сформульовані у листі МОН №1/9¬454 від 25 вересня. – Авт.). – Про що йдеться у цьому документі? 
– Головна його ідея – забезпечення належного рівня фізичного виховання у вишах. Лист інформує про те, що до типової форми контракту з керівником державного ВНЗ буде внесено зміни, які передбачатимуть запровадження персональної відповідальності за забезпечення, розвиток і модернізацію фізичного виховання студентів. І, що дуже важливо, передбачається оприлюднення щорічного звіту про стан фізичного виховання та спорту в навчальному закладі. Тож ректори зрозуміли, що якщо вони хочуть продовжити контракт, то їм не варто закривати чи, як кажуть, «оптимізувати» кафедри.

Ще одна важлива річ: невдовзі планується розглянути питання про перелік загальних компетентностей рухової активності для здобувачів вищої освіти різних ступенів. Це відбудеться після завершення формування Науково¬методичної ради МОН.   – Які варіанти організації фізичного виховання пропонує МОН? – Пропонуються чотири базові моделі – секційна, професійно¬орієнтована, традиційна, індивідуальна, – які можна поєднувати. Перша модель передбачає створення широкої мережі секцій, гуртків і клубів, які працюють у вільний від навчання час. Друга орієнтує на розроблення комплексних програм з фізичного виховання відповідно до особливостей майбутньої професії студента. Традиційна модель передбачає збереження фізичного виховання як обов’язкової дисципліни з нарахуванням кредитів, заліками. При індивідуальній формі за кожним студентом закріплюють працівника кафедри, який виконує функції тьютора, розроб¬ляє індивідуальну програму фізичного розвитку. Одну з цих моделей (чи поєднання елементів кількох) повинен обрати ректор, зважаючи на матеріально¬технічну базу закладу, склад кафедр, кількість студентів тощо. – Нині говорять про плани передачі спортивних споруд комітету, називають їх небезпечними… – У нас є спортивні споруди, хоча їх не дуже багато. Наприклад, два палаци спорту в Харкові, олімпійський центр у Закарпатті тощо. Не всі вони функціонують максимально потужно, але держава виділяє досить знач¬ні кошти – кількадесят мільйонів гривень – на утримання цих споруд. Ми вважаємо, що в умовах економії цільових бюджетних коштів доцільно було б тимчасово передати ці об’єкти на баланси потужних університетів, якщо ці заклади мають потребу в таких спортивних спорудах. Зауважу, що балансоутримувачем цих споруд залишиться Міністерство освіти і науки, а використовуватимуться вони ефективніше, тож про жодне «розбазарювання» майна не йдеться. От по¬справжньому небезпечною була б передача цих споруд на баланс місцевих рад, адже тоді цілком реальною могла стати подальша їх перепрофілізація та продаж.

Це – не єдиний випадок того, коли виважені рішення дехто спеціально намагається трактувати як шкідливі, спрямовані на руйнацію чогось. Вочевидь, у такий спосіб дехто з політиків чи чиновників намагається здобути собі популярність послідовного борця з несправедливістю.

Також є спроби дискредитувати студентський спорт високих досягнень. Це – не європейський підхід. Наприклад, на Генеральній асамблеї Міжнародної федерації студентського спорту (FISU), в якій брала участь і делегація з України, виступав президент Міжнародного олімпійського комітету, в минулому – славетний фехтувальник, олімпійський чемпіон Томас Бах. Він говорив про важливість студентського спорту, зауважував, що всесвітні універсіади є другими за рангом після олімпійських ігор. До речі, Томас Бах наголосив на тісній співпраці з FISU, пообіцявши, що на наступних всесвітніх універсіадах розігруватиметься значна кількість олімпійських ліцензій. Це свідчить про велику значимість цих змагань. Адже саме під час таких змагань гартуються майбутні чемпіони, яких знатиме весь світ. Зауважу, що на останній всесвітній універсіаді (Південна Корея, 2015 рік) студентська збірна України посіла восьме загальнокомандне місце серед 173 країн¬учасниць. А де ще Україну можна знайти в десятці світових лідерів? Це лідерство забезпечили саме спортсмени – студенти наших вишів, спортивне становлення яких відбулося завдяки роботі наших тренерів і вчителів. – Повертаючись до теми фізичного виховання у вишах – в умовах ведення війни, напевне, будь¬яка лібералізація цього питання завжди ризикує отримати жорстку критику. Яким є можливий вихід із ситуації? – У цьому плані головний позитив нового Закону «Про вищу освіту» – автономія ВНЗ – не зовсім чітко стикується із сьогоденними потребами країни, зокрема – військовими. На загальнодержавному рівні вихід є, і дуже простий – законодавчо врегулювати це питання, ухваливши закон, який на перехідний період (наприклад, два роки) встановив би особливий статус фізичної культури у вищих навчальних закладах. А в загальноосвітніх школах, де йде становлення та формування особистості, її фізичних якостей, запровадити уроки фізичної культури п’ять разів на тиждень, як це є в багатьох розвинених країнах.

Сподіваюся на всебічну підтримку людей, небайдужих до цього надзвичайно важливого для нашого майбутнього питання. Спілкувався Максим КОРОДЕНКО, «Освіта України»