5 жовтня Президент України Петро Порошенко зустрівся з чемпіонами і призерами Олімпійських та Паралімпійських ігор 2016 року, тренерським складом і лікарями збірних та вручив високі державні нагороди провідним спортсменам. Серед нагороджених від Херсонського регіонального центру з фізичної культури і спорту інвалідів «Інваспорт» був чемпіон Паралімпійських ігор з футболу ДЦП Іван Доценко із с. Горностаївка Новотроїцького району, який  отримав орден «За заслуги» ІІ ступеня за виявлені мужність, самовідданість та волю до перемоги, утвердження міжнародного авторитету України (Указ Президента України від 4 жовтня 2016 року № 430/2016).

Як вшановували жателі села Горнгостаївці свого прославленого земляка і як Іван Доценко сам оцінює  підготовку до змагань і саму атмосферу на Паралімпійських іграх у Ріо-де-Жанейро, розповідає «Новий день» від 5 жовтня 2016 року:

Велике спортивне свято пройшло минулої суботи у селі Горностаївці Новотроїцького району. В цей день його мешканці та громадськість всього району вшановували спортивний подвиг свого земляка, заступника директора ТОВ «Агрофірма «Мир», паралімпійського чемпіона в столиці Бразилії Ріо-де-Жанейро у складі команди України з футболу Івана Доценка.

«Ми вірили у нього, у нашу збірну». «Жодного матчу нашої команди не пропустили, щиро вболівали і вірили в її перемогу!». «Ви ж бачили, як грав наш Іван? І який пас віддав у фінальній грі? Гріх було б не скористатися ним!». Це слова палких прихильників-односельців спортивного таланту Івана Доценка на стадіоні цього дня.

«Ми дивилися цей (фінальний) матч з дружиною. В обох емоції зашкалювали!» - а це вже зізнання Івана Доценка (батька).

Зашкалювали емоції минулої суботи і у всіх тих, хто прийшов у Горностаївці на стадіон «Затис» віддати шану успіхові футболіста місцевої команди «Мир» Івана Доценка. А таких виявилося дуже багато. Навіть місць сидячих (1200) вистачило всім бажаючим на власні очі побачити дійство на спортивній арені, ще і ще раз пережити хвилюючі миттєвості Паралімпіади-2016.

Під звуки бадьорої музики та оплески уболівальників футболісти місцевого «Миру» і білоцерківського «Арсеналу-Київщина» (а в цей день мав відбутися матч другої ліги) виходять на зелений килим стадіону. Дівчата у національних костюмах підносять квіти і хліб-сіль «іменинникові». У своєму схвильованому виступі Іван щиро дякує землякам за теплі привітання, тренерам і, звичайно ж, батькам. Без їхньої підтримки, настанов не було б і успіхів. А вони, погодьтеся, дуже вагомі: срібна паралімпійська медаль у Лондоні (2012) і золота - у Ріо.

Івана Доценка (молодшого) цього дня вітали голова райради Юрій Коцегубов, перший заступник голови райдержадміністрації Олександр Кондратенко, перший тренер Володимир Оробко і тренер «Миру» Олександр Сапельняк. І, звичайно, вітав чемпіона і батько - Іван Іванович Доценко, директор ТОВ «Агрофірма «Мир».

Це він прищепив сину любов до футболу, привів його у ДЮСШ і терпляче виховував майбутнього чемпіона Паралімпійських ігор. Бо щиро вірив: успіх прийде! А сину уточнював: тільки ціною постійних тренувань.

І успіх цей прийшов. Треба було бачити очі юних футболістів, що тренуються тут, у селі. Як вони мріють повторити досягнення свого чемпіона!
Закінчується святкова частина чудовим феєрверком. Злітають у небо ракети — як символ того, що і в цьому селі зростають спортивні зірки, яким до снаги підкорювати олімпійські вершини.

А потім був футбол. І знову Іван Доценко демонстрував свою зрілу майстерність, вкотре підтверджуючи, що його успіх у Ріо - не випадковий. У цьому матчі він був кращим, лідером атак. І першим вразив ворота суперників, майстерно перекинувши м'яча через голкіпера. А потім і другого. За його прикладом діяли Захар Насімі та Євген Котелін.

Остаточний рахунок зустрічі - 4:0. «Мир» після цього успіху перемістився на 5-е місце у турнірній таблиці.

Після матчу Іван Доценко дав інтерв'ю кореспонденту «Нового дня».

-  Іване, як збірна готувалася до Паралімпіади? Де були збори?
- Раніше ми тренувалися на олімпійській базі в Криму, але після окупації півострова Росією у нас такої можливості більше немає. Тим не менш, підготовка у нас була плідною: ми готувалися в Нідерландах, Австрії, в низці українських міст. За це велика подяка президентові Національного паралімпійського комітету України Валерію Сушкевичу. Ця людина душею й тілом переживає за увесь наш паралімпійський рух, і завдяки цьому ми всі відчуваємо впевненість у завтрашньому дні.

-  Яких спогадів більше: від Паралімпіади в Бразилії чи від Ігор в Лондоні у 2012 році? - Ви знаєте, у Лондоні було все чудово. За Ріо нічого поганого теж не можу сказати. Там все добре організували, але були нюанси. Приміром, різниця в часі у 6 годин... Зізнаюсь чесно, я так і не зміг до цього адаптуватися. До того ж, висока вологість повітря теж особливого комфорту не додавала.

- А які враження від Бразилії як країни?
- Ріо-де-Жанейро - надзвичайно гарне місто, але там є такі райони, в які краще не ходити - це так звані фавели - біднота та кримінал. Були випадки, коли журналістів і спортсменів там обкрадали. Тож ми жили в олімпійському селищі і намагалися зайвий раз нікуди не потикатися. Зосередилися більше на наших футбольних матчах, аніж на екскурсіях.

- З ким найскладніше було грати у Ріо?
- Зі збірною Бразилії. Сильна команда, технічні футболісти. Думаю, вони просто недооцінили Іран. Бразильці завдали суперникам 35 ударів по воротах і нічого не забили.

- Як Ви вважаєте, чому наші футболісти перемагають у Паралімпіаді та інших міжнародних змаганнях, а основна національна збірна України з футболу зірок з неба не хапає?
- Не можу відповісти на це питання, бо елементарно не знаю, яка атмосфера у тій збірній. Наша паралімпійська команда дружна, провела чудові збори і вважалася фаворитом у Бразилії. Ми всі сподівання виправдали.

- Вам 32 роки. Відчуваєте в собі сили на ще одну Паралімпіаду?
- Наскільки я знаю, щодо Токіо є питання. Сам вид спорту (футбол 7х7), на жаль, можуть зняти з Паралімпійських ігор 2020 року. Сили ще є, хочу пограти у другій лізі чемпіонату України з футболу, але на Паралімпіаду, навіть якщо там буде футбол, скоріш за все, не поїду.

- Напевне, Ви вже замислювалися, чим будете займатися після завершення кар'єри футболіста? - Нехай це поки буде таємницею (сміється)...

Максим ЛОЗОВИЙ, Анатолій ЖУПИНА
«Новий День»