6 квітня 1896 року пролунав гарматний постріл, увись зметнулися звуки олімпійського гімну, супроводжуваного ангельським співом жіночого хору. Ехо музики, яка принесла славу оперному композитору Спіро Самара, нині абсолютно забутого, відгукнулося далеко за пагорбами, що обрамляють місто ...

На Мармуровому стадіоні в Афінах у присутності 80  тисяч глядачів король Греції Георг I оголосив про відкриття Ігор I Олімпіади нового часу.

Звісно, до помпезності нинішніх олімпіад їм було ще далеко, але все одно, вони стали справжнім святом спорту. Тоді у міжнародних змаганнях взяли участь 245 спортсменів, серед яеих були віключно чоловіки  із 14 країн світу: Австралії, Австро-Угорщини, Італії, Болгарії, Великобританії, Німеччини, Греції, Данії, США, Франції, Чилі , Швейцарії та Швеції,  було розіграно 43 комплекти нагород у 9 видах спорту.

Зважаючи на відсутність необхідних коштів Російська команда в змаганнях участі не брала. Правда, один представник Росії таки прибув в Афіни. Це був киянин Микола Ріттер. Він подав заявку на участь у змаганнях з боротьби і стрілецької спорту, але потім забрав її назад. Згодом Ріттер став одним з найактивніших популяризаторів Олімпійських ігор в Росії.

Зазначимо, 23 червня 1894 року  Міжнародний атлетичний конгрес схвалив пропозицію П'єра де Кубертена відродити традицію давньогрецьких олімпіад. Ця подія фактично формально скасувала указ імператора Феодосія від 394 року про заборону Олімпійських ігор як пережитку язичництва.

Наступним олімпійським містом став Париж, хоча була пропозиція весь час проводити ці міжнародні змагання в Греції. Олімпіада повернулася в Афіни аж через 100 з лишнім років – у 2004. році