Херсонський веслувальник Дмитро Міхай представлятиме київський клуб

У телестудії «Український Південь» відбулась розмова про спорт, спортивні досягнення Херсонщини за 2021 рік з заслуженим майстром спорту, багаторазовим чемпіоном світу і Європи, учасником двох Олімпійських ігор з веслування академічного Дмитром Міхаєм.

- Чому ви обрали цей вид спорту і як у вас розпочалося знайомство з академічним веслуванням?
- В 2005 році мене зі шкільної лави вирвав Валентин Науменко, показав мені цей вид спорту і запропонував можливість займатися. За це я йому вдячний і сьогодні, поважаю та люблю його за те, що він дав мені можливість пов’язати своє життя зі спортом, а саме з академічним веслуванням. Раніше я займався карате, футболом, але особливих успіхів я не мав. Мої результати не мали під собою фундаменту для майбутніх перемог. У веслуванні я завжди соромився свого зросту - 195 см. Але коли прийшов туди, то виявилося, що я не найвищий і не такий вже в мене й великий зріст. На той момент мій зріст становив 189 см. Кожен вид спорту має свої антропометричні дані. Наприклад, зі своїм зростом я не зможу бути гімнастом. Так само в греблі спортсмени мають бути високого зросту.

- Ви учасник двох Олімпійських ігор. Яка олімпіада для вас ближча, що вона показала і які нові якості вам дала?
- Перша моя олімпіада відбулася у 2012 році, а друга — в 2016. Вони для мене дуже різні по відчуттям, по життєвим етапам. У 2012 році ми з Артемом Морозовим, моїм напарником і другом, в парі змогли завоювати ліцензію і поїхати на Олімпійські ігри. У нас важко взяти ліцензію і ми не думали, що у нас вийде. Ми поїхали з надією на те, що нам вдасться щось показати. Але ми не змогли належним чином підготуватися до цих змагань, у нас були певні проблеми. Однак ми отримали досвід і нові знання, натхнення на наступні результати. Через рік ми вже у складі четвірки — я разом з Артемом та ще двоє хлопців із Запоріжжя та Києва — наш спільний старт був на чемпіонаті світу у 2013 році. Тоді ми зайняли четверте місце. Це було для нас феєричним досягненням. Наші команди дуже давно не потрапляли до фіналу.
Тому це було великим досягненням і фундаментом для того, щоб ми йшли далі цією командою. Через рік ми вже виграли всі гонки і старти, на яких стартували. Встановили рекорд Європи, виграли на чемпіонаті Європи, потім — на чемпіонаті світу, встановили світовий рекорд. У нас був просто феєричний сезон, ми були непереможними. Це було дивовижно і круто, тому що у нас все вийшло і це вивело нас на інший рівень як спортсменів. Адже чемпіонів світу-чоловіків за часи незалежності України у нас не було. Останні чемпіони світу були ще при Радянському Союзі, у 1991 році. Ми продовжили династію та традиції академічного веслування на світовому рівні.

- Які нові риси у вас відкрила олімпіада у 2016 році?
- У 2012 році олімпіада була для нас чимось новим і невідомим, а в 2016 році ми вже серйозно готувалися. Не все виходило. У 2015 році у нас був невеликий спад по формі. Ми були другі у Європі. У 2016 році готувалися не в статусі фаворитів, але в статусі претендентів. Ми вірили, чекали і сподівалися, ставили багато на цю олімпіаду. Ми змогли одразу потрапити до фіналу, але не змогли там показати боротьби. Оскільки змагання виявилися дуже складними. Ми поїхали в Ріо-де-Жанейро, там інші кліматичні умови. Було багато різних моментів.
Хлопці захворіли, не все виходило, до того ж гонку перенесли. Вона мала відбутися 10-го числа, але через погодні умови перенесли. Ми «перегоріли». Зараз це виглядає як виправдання, але насправді таких дрібниць було занадто багато і ми просто не впорались. Це було найбільше розчарування у моєму житті. Після цього була певна депресія, пів року я взагалі не займався веслуванням, а просто для себе займався в залі.

- Але ж потім ви опанували себе і покрокували далі?
- Так. Я продовжив сезон 2017 року. За кілька місяців я повернувся у форму, повернувся в збірну. У вісімці ми їздили на чемпіонати Європи та світу. 2018 рік виявився для мене успішним, оскільки я зміг один виграти в Україні. Це дуже складно і престижно, адже спортсменів багато, частіше ми виступаємо в командах, але змагаємося і по одному між собою. Вперше в своїй кар’єрі мені вдалося виграти, чим я дуже пишаюся. Цього ж року нам не вистачило декілька сотих секунди до третього місця на чемпіонаті Європи. А на чемпіонаті світу ми зібралися та вибороли третє місце.

- Ви так просто говорите про свої перемоги. Але за цим стоїть титанічна праця, чи не так?
- Звісно. Медалей у нас насправді багато, кожна має свою історію того, к ти до неї йшов і яким чином її вдалося взяти. Адже кожна окрема гонка на змаганнях — це окремий світ, окрема історія. Не можна порівнювати гонки, вони всі різні. Я можу дуже довго говорити про кожні змагання і про кожну медаль.

- Кожен крок ви пройшли самі і тому можете про це розповісти. Давайте поговоримо про 2021 рік. Херсонці дуже уважно спостерігали за олімпіадою в Токіо, за тим, хто з учасників поїхав. На жаль, Херсонщина не була представлена у вашому виді спорту. Але, тим не менш, ви готувалися до олімпіади. Чому так трапилось?
- Якщо б спортсмени не від’їжджали з Херсон, то наш регіон був би представлений як мінімум однією людиною. Поїхав би Стас Ковальов, який рік тому пеерйшов веслувати за Київ. Він взяв ліцензію і поїхав на Олімпійські ігри вже від Києва, а не від Херсона. У нас є певні проблеми в цьому виді спорту на всеукраїнському рівні. Були проблеми з тренерами. У 2018 році тренер разом з нами дав хороший результат, а в 2019 і 2020 був дуже сильний спад, не було взаємності між тренером і спортсменом. Тоді цей вид спорту провалився взагалі.
Нам треба об’єднатися і піднятися з колін, тому що у нас дійсно є проблеми з результатом — його немає. Лише Стас зі своїм напарником Ігорем гідно представляють Україну. Але вони готуються окремо. До нас зараз прийшов новий головний тренер Микола Чуприна — в минулому також чемпіон світу з академічного веслування, багато років працював у Мексиці. Зараз вони з жінкою повернулися і будуть намагатися піднімати з колін наш вид спорту.

- Наскільки перспективна херсонська база, аби народжувати олімпійських чемпіонів, супроводжувати їх і давати підтримку? Які складові ми втрачаємо, через які хороші спортсмени покидають Херсонщину?
- В плані інфраструктури, водної акваторії у нас все чудово. У нас на базі немає хорошого спортзалу, тренажери старі, умови в тому спортзалі, який у нас є, жахливі. Але це не є основним критерієм того, що спортсмени покидають Херсонщину. Молоді тренери дуже добре підіймають дітей, роблять з них спортсменів всеукраїнського та міжнародного рівнів, які беруть багато медалей, багато з них переходить у дорослий спорт. Але проблема в тому, що Херсон не знає, що робити і спортсменами, які можуть конкурувати на міжнародній арені.
Виходить так, що спортсмени виростають, в них вкладається багато коштів і ресурсів. І коли він вже зрілий, Херсон нічого не може йому запропонувати. У 2021 році стипендії для спортсменів ліквідували. Але, мені здається, справа не у фінансуванні. Справа саме у ставленні до спорту. Спортсменів не так багато і грамота за високий результат для них не є заохоченням. Так не повинно бути. Займаються тисячі дітей, потім одні йдуть і з’являється хтось інший. З цієї тисячі певних результатів досягають одиниці. Вони вже пройшли природний відбір, здобули перемоги на різних рівнях.

- Ми активно співпрацюємо з Новокаховської громадою. Міська рада виділила кошти на придбання квартири олімпійському чемпіону. Це рівень територіальної громади співпраці і вирощування олімпійських чемпіонів. Такий приклад може з’явитися саме в Херсоні? Від кого залежить така ініціатива?
- Добові у нас  у 2021 році на рівні 60 грн. Зараз ти нічого не купиш на ці кошти. Світ змінюється, відбувається інфляція, а норми не підіймаються. Звісно, все залежить від влади.

- Тобто влада дивиться на вас як на потенційно заможних людей?
- Проблема багатьох олімпійських видів спорту в тому, що ми не можемо на собі заробляти. Тобто ми не можемо влаштувати прокат човнів, щоб люди приходили і займалися, їх тренували, а вони платили за це кошти. Ми не можемо так зробити, тому що інвентар у нас дуже дорогий і ми не можемо дозволити людям, які не вміють його експлуатувати, займатися з ним. Проблема в тому, що ми не можемо забезпечувати самі себе. Такі види спорту як наш не можуть без підтримки держави. Тому що ми не мажмо іншої підтримки. Діти в секціях не сплачують щомісячні внески, все це безкоштовно, адже це державні програми.

- Ви найтитулованіший спортсмен і покидаєте рідну Херсонщину. Прикро для себе?
- Виходить так, що за мою кар’єру я приніс Херсонщині багато медалей - дві срібні медалі з Всесвітньої Універсіади у 2013 та 2015 роках, золота та срібна медаль з чемпіонату Європи, золота та срібна медаль з чемпіонату світу, світовий рекорд простояв 7 років, перевершили його на останній олімпіаді в Токіо. У 2021 році додалася медаль чемпіонату світу з прибережного веслування. Жодного разу Херсон не зустрічав мене зі змагань. Треба змінити підхід до всіх видів спорту. Багато спортсменів зараз виходять за іншу область. Це набуває системного характеру. З приводу свого переходу, чому це сталося і що на це вплинуло. На зібранні з керівництвом нашої області я отримав конкретну відповідь стосовно того, що премії за наш виступ на чемпіонаті світу з прибережного веслування не буде.
Поїздка на ці змагання повністю відбулася за наш рахунок: ми оплатили собі переліт, збір в Італії, дорогу, проживання. Ми сподівалися отримати від області хоча б якісь кошти. З урахуванням податків отримується 12 тис. грн. за медаль. Це не так багато, ця сума звісно ж не компенсувала витрати, але все одно було б приємно. За мою десятирічну кар’єру це вперше, коли нас не преміювали. Всі ці питання вирішуються. Але керівники сказали, що фінансування на 2021 рік саме на цю програму не було. В Херсоні багато спортсменів, які привозили медалі і так само не отримали жодного преміювання. Це мене дуже засмутило і після цього зібрання я прийняв рішення йти з Херсона.

- Довго шукали нове місце?
-і, фактично наступного дня мене одразу ж забрали до Києва. Тобто не довелося проводити жодних переговорів.

-кі умови вам запропонували?
- Умови звичайні, майже такі як і тут. Справа у тому, що ставлення до спортсменів там інше. Про них піклуються, їх опікують та бережуть. А у нас ставлення халатно — або популізм, або звичайна грамота. У нас немає захисту спортсменів, тому вони тікають з міста регулярно. У нас відбувається саме відтік, а не перехід спортсменів.

-Як би життя не склалося, я хочу побажати вам успіхів і не забувати, що рідна Херсонщина на вас чекає. Щоб ви побажали юним спортсменам?
- Молодим спортсменам-початківцям хотілося б побажати сил, удачі, здоров’я, жаги до результатів. Пам’ятайте, що немає нічого неможливого, все у ваших руках! Всі великі спортсмени починали з нуля, тому ви також можете стати чемпіонами. Вірте в себе!

Матеріал підготували Марина Азізова, Лідія Григор’єва

 


Фото:

Нашi партнери