Новий день, 29.02.2013,  Іван Антипенко.

Нещодавно світ облетіла приємна для України новина. Наша жіноча національна збірна з шахів уперше в своїй історії стала чемпіоном світу! Під час змагань у столиці Казахстану Астані українська команда у складі Ганни Ушеніної, Марії Музичук, Катерини Лагно, Наталі Жукової та Інни Гапоненко здобула 7 перемог, двічі зіграла внічию і жодного матчу не програла. Такий результат дозволив випередити збірні Китаю та Росії, які посіли відповідно 2-е і 3-є місця.
Як ми й обіцяли, пропонуємо читачам «Нового дня» ексклюзивне інтерв’ю з вихованкою херсонської школи шахів, чемпіонкою світу, мамою трьох діточок і просто приємною жінкою Інною ГАПОНЕНКО.
 
- Інно, коли Ви почали займатися шахами, і хто Вам привив любов до цієї гри?
- У восьмирічному віці грати в шахи навчив тато. Змалечку в мене був спаринг-партнер — двоюрідний брат, який на той час уже займався у школі шахів. Я просила батька також відвести мене до школи, але він не міг відірватися від роботи, тож сказав: «Ти вже доросла, йди сама». Я так і зробила. Моїми першими тренерами були Євген Федорович і Клара Вікторівна Горш¬кови. Мені дуже подобалося грати, адже я перемагала ледь не всіх ровесників і навіть старших дітей. Пригадую, що найбільшим покаранням у дитинстві була заборона йти на тренування. Щоправда, батько знав, як я люблю шахи, уболівав за мене на змаганнях, тому довго не сердився і відпускав до школи.
- Свою першу нагороду пам’ятаєте?
- Так, це було 28 років тому. Я посіла друге місце в Херсоні серед школярів 1—3-х класів. Але тоді я була зовсім маленька, тож якось особливо це досягнення не сприймала. Тим паче, що я стала другою, а не перемогла.
- Сьогодні Ви - міжнародний гросмейстер. У Вашому досьє вже є такі високі звання, як чемпіонка світу та дворазова володарка бронзових медалей цих змагань у складі національної збірної. Ви також маєте повний комплект нагород шахових олімпіад. А ще - чемпіонка України, чемпіонка Європи зі швидких шахів, чемпіонка Європи серед дівчат до 16 та чемпіонка світу серед дівчат до 18 років. Який із цих титулів найцінніший для Вас?
- Чесно кажучи, кожна нагорода цінна по-своєму. Хоча командні досягнення трішки дорожчі для мене, ніж особисті. Дуже приємно відчувати, що своєю грою ти робиш спільну справу. Тому я особливо ціную медалі з олімпіад та чемпіонатів світу. А серед особистих досягнень найдорожчим для мене є звання чемпіонки світу серед дівчат до 18 років. Мабуть, кожен шахіст мріє стати найсильнішим у світі. І хоча це більше стосується «дорослих» шахів, тим не менш, я рада, що маю таку нагороду.
- Я знаю, що у Вас троє дітей, а двоє з них зовсім маленькі - Ярослав і Яніс. Як Ви поєднували підготовку до чемпіонату світу та догляд за ними?
- Готуватися повноцінно я, звичайно ж, не могла. Навіть якщо з маленькими допомагала мама чи старша донька, все одно налаштуватися тільки на шахи було дуже складно. Постійно думала: що хлопці поїли, чому плачуть тощо. Тож читати спеціальну літературу, вирішувати задачі і вивчати різні партії доводилося переважно вночі, коли всі вже спали. Щоправда, перед самим чемпіонатом у нас був кількаденний збір під Києвом, тож вдалося більше зосередитися на грі.
-  Які враження від Астани і організації світового форуму?
-  Враження від міста й організації залишилися найприємніші. Чудовий готель, турботливе ставлення до учасників, екскурсії містом... Видно, що казахи щиро старалися провести змагання на найвищому рівні. Особисто я була приємно здивована столицею. Хоча Астана порівняно молода столиця, але вже набула величних рис: зводяться красиві будинки в різних стилях, зростають нові райони, прокладаються дороги.
-  Під час турніру наша команда від початку показувала хороший результат, але, наприклад, у 4-му турі дуже важко обіграла збірну Туреччини. Коли Ви відчули, що Україна переможе?
-  Ще перед від’їздом до Астани я поділилася з донькою своїм передчуттям, що ми візьмемо «золото». Це відчуття постійно переслідувало мене протягом чемпіонату і, як бачите, не підвело (усміхається. — Авт.). Після складної мінімальної перемоги над Туреччиною ми впевнено перемогли фаворитів чемпіонату китайців і в піднесеному настрої святкували Міжнародний жіночий день. Ця перемога була важливою в психологічному плані, ми стали реально претендувати на «золото». І в наступних турах команда виступала дуже переконливо. Обіграли Францію, Грузію, США, а в останньому турі зіграли внічию з Росією, і цього було достатньо для чемпіонства. Я думаю, що це досягнення абсолютно заслужене, адже ми приїхали на змагання сильним складом.
- Херсонську школу шахів пройшли чотири жінки-гросмейстери. Три з них — Ірина Голушкіна, Анжела Барсук і Наталя Жукова - наразі живуть не в нашому місті, а дехто навіть не в Україні. І лише Ви залишилися на батьківщині. Виходить, що чемпіонці світу може бути комфортно й у Херсоні?
- Так склалося життя, і я про це аніскільки не шкодую. Я люблю свій тихий і спокійний Херсон. Тут я народилася і виросла, тут виховую своїх дітей. І навіть чоловік з Латвії приїхав сюди. По життю я оптиміст і думаю, що не тільки місто, а й країна у нас хороша, з добрими людьми. Зрозуміло, що проблеми завжди були і будуть, і щось комусь може не подобатися. Але у хвилини, коли стоїш із золотою медаллю в руках, коли лунає український гімн і піднімається синьо-жовтий прапор, думаєш: все у нас буде добре!
- Дякую за інтерв’ю. Бажаємо нових яскравих перемог!
-  Дякую.