Гра передбачає дві команди, які чергуються в атаці та захисті. Команда, що атакує, вибиває м’яч за допомогою дерев’яної палиці, намагаючись дати можливість гравцеві пробігти визначену дистанцію та повернутися, не потрапивши під "вибивання" суперників. Це вимагає хорошої координації, швидкості, командної роботи й точної реакції.
Ойна відігравала важливу роль у культурному та фізичному вихованні молоді на території сучасної Румунії. Протягом століть її грали як у сільській місцевості, так і в містах. У 1899 році були розроблені офіційні правила, і з того часу гра стала організованим видом спорту з регулярними змаганнями, чемпіонатами та навіть професійними командами.
У 2010 році румунський парламент визнав оїну частиною національної культурної спадщини, а останніми роками ведеться активна робота над її популяризацією серед молоді.
Хоча ойна вважається суто румунською грою, є підстави вважати, що вона могла мати певний вплив і на суміжні території, зокрема південну Бессарабію та Північну Буковину — регіони, що нині належать Україні, але історично мали тісні зв’язки з румунською культурною традицією.
У селах Чернівецької та Одеської областей, де мешкає значна румуномовна меншина, зафіксовані спогади про подібні ігри з м’ячем і палицею, що гралися на сільських майданах або шкільних подвір’ях. Однак важко сказати напевно, чи йшлося саме про оїну, чи це були локальні варіанти подібних ігор, які існували в багатьох європейських культурах.
Деякі дослідники також припускають, що ойна могла впливати на формування сільських ігор у Західній Україні, хоча документальних підтверджень цьому бракує.
Ойна — це не лише спорт, а й частина культурної спадщини, яка пережила століття і збереглася донині. Хоча в Україні вона не є поширеною, її можливі сліди в регіонах із румунською меншиною заслуговують на подальше дослідження. Вивчення подібних явищ допомагає краще зрозуміти спільну культурну спадщину народів, які жили поруч протягом століть.
Фото: