Hornussen — це традиційний швейцарський вид спорту, який поєднує елементи бейсболу, гольфу та крикету. Незважаючи на те, що він маловідомий поза Швейцарією, цей вид спорту має багаті традиції та особливу культуру, що робить його цікавим для спортсменів і глядачів.

Назва Hornussen походить від слова «Hornuss» — невеликого дископодібного снаряда з твердого пластику, який під час польоту видає характерне жужчання, схоже на звук роздратованого шершня. Саме він став символом одного з найунікальніших видів спорту Швейцарії.

Перші письмові згадки про Hornussen датуються початком XVII століття. У церковних документах уже тоді зустрічаються критичні записи про недільні матчі, які відволікали людей від богослужінь. Попри це, гра швидко поширювалась у сільських регіонах кантону Берн, особливо в Емменталі. Її точні витоки залишаються невідомими, але дослідники пов'язують Hornussen із суперництвом між молодими селянами — своєрідним поєднанням сили, спритності та честі.

У XIX столітті Hornussen стає широковідомим явищем. Його описує Єремія Готтгельф у романі «Uli der Knecht». Матчі зазвичай проводили восени, на щойно зібраних полях. Переможений колектив мусив частувати суперників традиційним перекусом — Zvieri, а жагучий дух змагання нерідко призводив до гучних сварок і бійок. Ці «післяматчеві пристрасті» та конфлікт із недільною службою неодноразово ставали причиною заборон. Востаннє офіційна церковна заборона фіксується у 1886 році.

Проте заборони лише підкреслили, як глибоко укорінилася ця гра в місцевій культурі. У 1902 році створено Федеральну федерацію Hornussen (Eidgenössischer Hornusserverband), яка встановила єдині правила та структуру змагань. Відтоді Hornussen з аматорської сільської забави перетворився на національно визнаний спорт із тисячами учасників і регулярними чемпіонатами.

Сьогодні Hornussen залишається особливо популярним у німецькомовних регіонах Швейцарії, переважно в Емменталі та Міттелланді, де він вважається важливою частиною спадщини.

Поле складається з двох зон: стартового майданчика, де виконується удар, та великої захисної території, яку покриває команда суперника.

Атакуючі гравці по черзі завдають удару по Nouss за допомогою спеціального інструмента — Stecken. Це довгий (до 3 метрів) гнучкий стержень з алюмінію, карбону чи склопластику. На його кінці закріплено Träf — твердий дерев’яний брусок, що фактично здійснює удар.

Перед стартом Nouss розміщують на металевій направляючій Bock, яка допомагає точно спрямувати снаряд під час розмаху. Завдяки силі й гнучкості Stecken диск може летіти:

• зі швидкістю до 300 км/год у момент удару
• на висоту до 70 метрів
• на дистанцію понад 350 метрів (а в окремих випадках — майже 390 метрів)
• з кінцевою швидкістю щонайменше 100–180 км/год

Тим часом захисники розкидані на полі й намагаються збити Nouss у повітрі, перш ніж він торкнеться землі. Вони використовують Rechen — широкі ловильні щити на довгих держалках. Якщо диск упав — це називають Nummer, і команда оборони отримує штрафні очки.

Матч триває приблизно 3–4 години й складається з двох раундів. У кожному раунді команди змінюються ролями: одна атакує, інша обороняється. Гравець має по два удари, на кожен — три спроби.

Визначення переможця:

1. Найменша кількість Nummern

2. У разі рівності — краща сумарна дальність ударів

3. Якщо й це однаково — найкращий індивідуальний результат у матчі

Крім командного заліку, ведеться й особистий рейтинг Schlagers — наймайстерніших бʼючих.

Хоча Hornussen мало відомий поза Швейцарією, він поєднує те, що робить спорт видовищним: потужні удари, реакцію на межі людських можливостей і командну тактику. Жужчання Nouss, що стрімко пролітає на висоті кількох десятків метрів, створює неповторний драйв на трибунах.

У невеликих містечках Hornussen — більше, ніж гра. Це зібрання громади, турніри з музикою, святами й незмінним Zvieri. Він живе як культурний ритуал, який передають від покоління до покоління.

Для тих, хто шукає нових спортивних вражень, знайомство з Hornussen може стати несподіваним відкриттям. Це унікальний швейцарський спорт, у якому сила зустрічається з точністю, а традиція — із сучасною спортивною майстерністю.

Фото: