Шахи впевнено можна назвати великою грою. Скільки віків люди ведуть у бій маленькі фігурки, а вичерпати всі можливості стародавньої гри, пізнати всі таємниці шахового королівства досі нікому не вдалося. Навіть сучасні комп’ютери, що в мільйони разів швидше діють за людський розум, не змозі полічити, скільки варіантів виникає під час однієї шахової партії. Але не тільки безмежне багатство можливостей робить цю старовинну гру привабливою для різних людей.

Шахи — неймовірно емоційна гра, вона дарує своїм прихильникам сильні переживання, яскраві образи, допомагає проникнути до таємниць багатовікової людської культури. В шахах нікому не вдається уникнути помилок, досягти досконалості і разом з тим кожен в змозі розібратися в не таких же і складних правилах гри, заглянути в безмежну шахову теорію.

Кожен із нас уважно слідкує за перемогами українських спортсменів на світових аренах, вболіває за них. Перші місця на турнірах у такому високоінтелектуальному виді спорту як шахи додають престижу нашій державі.

Як і в будь-якому виді спорту, так і в шахах величезну роль відіграє тренер, ідейний наставник. Однією з таких постатей був Валерій Олексійович Войнаревич — багатогранна людина, чудовий вихователь. Такі люди, як Валерій Олексійович, заслуговують на щиру подяку та шану за суттєвий внесок у розвиток шахів у Каховці, у піднятті авторитету нашого міста і всієї країни на міжнародних змаганнях, тому ім’я заслуженого тренера України не має забутися.

Дитинство та юнацькі роки в житті кожної людини є найважливішим періодом формування особистості. Дитина все сприймає по-іншому, ніж дорослі, для неї життя — це світла дорога, яка веде у майбутнє. І саме у цей важливий період формуються мрії та бажання, які у майбутньому можуть стати сенсом і покликанням. Не кожна дитина має в собі таку силу волі, щоб зберегти і пронести свої мрії через усе життя, домігшись їхнього справдження. Але Валерій Олексійович, якщо брався за якесь діло, завжди доводив його до кінця.

Войнаревич Валерій Олексійович народився 18 листопада 1946 року в нашому місті у сім’ї робітника, вчився в восьмирічній школі № 3. Був звичайним учнем і нічим не виділявся. Закінчив музичну школу по класу баяна на відмінно, займався легкою атлетикою, боксом, баскетболом, волейболом, плаванням, велоспортом, мав неабиякі успіхи.

Працював теслею на будівельній дільнці № 19. Закінчив вечірню та дитячу спортивну школи. В 1965 році вступив до Миколаївського державного педагогічного інституту імені Бєлінського на факультет фізичного виховання. Закінчивши інститут, хотів стати тренером з велоспорту, але був направлений на роботу в Каховську середню школу № 4 вчителем фізичної культури. Навчився грати в шахи пізно, але йому ця гра припала до душі. І тоді, аж в 27років, вирішив серйозно зайнятися шахами.

У Каховську дитячо-юнацьку школу Валерій Олексійович прийшов уже досвідченим вчителем — довгі роки викладав уроки фізкультури в міських школах № 3, № 4. Це йому дуже допомагало в спілкуванні з вихованцями в клубі, адже це були школярі, починаючи з молодшого віку.

Своє шахове відділення він перетворив у справжнє шахове королівство. У нього були свої дороги туди, своя струнка система, свій почерк, свої методи тренерської роботи, які він постійно удосконалював, поліпшував, видозмінював. Діти вчилися грати в шахи під акомпанемент Валерія Олексійовича. До кожного з них у нього був свій підхід.

Валерій Олексійович пропрацював тренером з шахів 27 років. За цей час він багато об’їздив зі своїми учнями. Був не тільки добрим тренером, у нього ще виявився хист до творчих напрямків. Його вихованці дуже полюбляли пісні, які він писав, а на мелодії популярних пісень писав вірші. Сам собі акомпанував на баяні і його нові пісні виходили дуже завзятими та веселими. Був майстром на всі руки: міг за кілька хвилин зробити цікаву іграшку у формі шахової фігури, організувати веселу гру під час занять, щоб учні могли відпочити.

Валерія Олексійовича часто публікували в міській газеті «Каховська зоря». Він неодноразово писав туди свої статті. За 27 років роботи виробив свою методику навчання. Кращі партії, вдалі комбінації, зіграні нами, його учнями, записувались в зошит, який він називав «Мемуари». Але його талант простягався і в інші сфери життя.

Для багатьох видатних шахістів (Вільгельма Стейниця, Анатолія Карпова, Володимира Крамника) першим тренером став батько, а для деяких (Бориса Спаського) вчитель з шахів замінив батька. Саме таким був Валерій Олексійович, який прагнув до кожної дитини знайти підхід, бути для неї не тільки суворим наставником, але і добрим другом.

Робота тренера є дуже відповідальною. На його плечі лягає не лише турбота про удосконалення шахової майстерності учня, але й організаційні питання: від пошуку спонсорів до поїздок на змагання.

Валерій Олексійович став досвідченим педагогом, досяг професійних висот, має почесні нагороди і звання, одне з яких підсумовує всі інші — заслужений тренер України.

Все місто, та що там, уся Україна, навіть світ знають його вихованців. Це Наталка Жукова (на фото зліва разом із татом Олександром та своїм тренером В.Войнаревичем) — міжнародний гросмейстер, дворазова чемпіонка Європи (2000, 2015), чемпіонка світу з бліцу (2012). У складі збірної команди України переможниця шахової олімпіади (2006), переможниця командного чемпіонату світу в Астані (2013р.), переможниця командного чемпіонату Європи в Варшаві (2013).

Дворазова чемпіонка Європи з шахів (2000, 2015 рр.), заслужений майстер спорту України. Це і кандидати у майстри спорту Олександр Машкін, Дмитро Кірюшин, Геннадій Савенко, Артур Ралко, Микола Грищенко — чемпіон України з швидких шахів, і Олена Маковецька — чемпіонка України. А також багато спортсменів першого, другого, третього і четвертого спортивних розрядів.

Помер Войнаревич Валерій Олексійович 10 серпня 1999 року. У розквіті життя і таланту пішла Людина з великої літери, великий трудівник.

29 листопада 2017

Джерело: «Каховська зоря».