Міністр молоді та спорту Равіль Сафіуллін: "Наше завдання — прищепити людям здоровий спосіб життя"

Естафетну паличку спілкування з Равілем Сафіулліним ми отримали з рук президента Національного олімпійського комітету Сергія Бубки, який саме завершив свою розмову з міністром і водночас першим віце-президентом НОК. Тому без зайвих передмов перейшли від спорту високих досягнень до ймовірності виховати нових чемпіонів.

— Равілю Сафовичу, наприкінці минулого століття українці вважалися однією з найспортивніших націй у Європі. Сьогодні ситуація інша: значна частина дитячо-юнацьких шкіл не має елементарних умов для занять. Більше того, лише сім відсотків наших дітей закінчують школу відносно здоровими. Як новостворене профільне міністерство збирається виправляти становище?

— Ви правильно зауважуєте, що українці були одними з найспортивніших. Власне, ми й залишаємося такими поки що — все-таки чотирнадцяте місце на Олімпійських іграх у Лондоні чи одинадцяте на попередніх Пекінських —це високий результат. Наголошую: поки що. Бо якщо сьогодні не втрутитися у ситуацію, то через певний час результати будуть плачевними.
Міжнародні експерти довели: серед складових здоров’я людини 50 відсотків — це здоровий спосіб життя, 20 — стан довкілля, ще двадцять — спадковість і лише 10 відсотків — медицина.
Справді, не все сьогодні може вирішити система охорони здоров’я, завдання якої — лікувати вже хворих. Усе інше — це профілактика, в основі якої здоровий спосіб життя. І, як бачимо, значення саме способу життя у п’ять разів вище за лікування.
Програма розвитку фізичної культури і спорту якраз і передбачає життєво важливі зміни у сфері фізичної культури і спорту, які можуть радикально поліпшити стан справ. Ідеться ж не просто про будівництво нових об’єктів, розвиток ДЮСШ тощо. Говоримо про зміну ставлення до фізичного здоров’я кожного як питання державної ваги.
Сьогодні ми розглядаємо нашу програму в нерозривному зв’язку із програмою економічних реформ. Статистика свідчить, що за останні двадцять років країна втратила понад сім мільйонів населення, передовсім працездатного. Не секрет, що тривалість життя наших співвітчизників у середньому на дванадцять років коротша, ніж у кранах Західної Європи і років на 18—20 — ніж у Японії. Щорічно майже сто тисяч людей втрачаємо через хвороби, пов’язані курінням (з них 10% — пасивні курці), а за рівнем вживання алкоголю Україна вважається одним з лідерів у Європі.
Завдання нашої сфери — щоб люди росли фізично здоровими, здатними справлятися з тенденціями, супутніми прогресу, — гіподинамією, стресами тощо. Привчити людей до здорового способу життя можна, зокрема створивши умови для занять фізичною культурою і спортом поблизу місця проживання, роботи, відпочинку.
Приміром, коли я навчався в школі, ми займалися одразу в кількох секціях, були змагання між школами. А потренувавшись після уроків, мали змогу ввечері вийти у двір, де теж був спортмайданчик, і на ньому завжди було людно. Нині цього немає. Майданчики здебільшого або в бур’янах, або забудовані барами і сумнівними розважальними закладами. Те, що діти нині не займаються спортом і далекі від фізичних навантажень, видно навіть за їхньою ходою та надлишковою вагою. Тому в програмі економічних реформ питання здорового способу життя і стоїть вкрай гостро.

— Звісно, чим більше буде здорових дітей, тим легше буде обрати з-поміж них обдарованих, аби виростити нових чемпіонів. Однак і в нинішніх олімпійців з місцями для тренувань проблеми: лише 10% спортивних баз відповідають сучасним вимогам.

— Спортивна інфраструктура — це болюча тема. Та ми маємо певний поступ на цьому шляху. Зокрема, у 2012 році зробили великий крок у напрямку відчуження земельних ділянок під будівництво спортивних об’єктів. А в деяких випадках і домоглися повернення того, що раніше було різними шляхами загарбане на далекі від спорту проекти. Зокрема, повернули понад 10 гектарів землі включно з Льодовим стадіоном у столиці. Не згадуватимемо сьогодні, хто сприяв відчуженню, та хочу зазначити, що повернення відбулося за сприяння Генпрокурора Віктора Пшонки, оскільки звернення до різних інстанцій на рівні столиці ні до чого не приводили.
Торік у листопаді ми отримали акт на 23,3 гектара землі у селі Гореничі під Києвом. Там має бути зведена потужна олімпійська база для ігрових видів. Роботи в цьому напрямку непочатий край. Адже, як знаєте, на минулій Олімпіаді Україна не була представлена в жодному з ігрових видів спорту.
Ми також звернулися торік до міської влади із проханням розглянути питання з відведенням земельної ділянки під будівництво центральної олімпійської бази у Кончі-Заспі. На жаль, питання досі не вирішене. А центральна база олімпійської підготовки не відповідає вимогам до об’єктів такого рівня. Хочемо побудувати для наших олімпійців новий легкоатлетичний стадіон і манеж, льодову арену, басейн і багатофункціональний комплекс споруд, до якого входитимуть зали боротьби, фехтувальний, боксу, гімнастики, реабілітаційний та медичний комплекси. І науково-дослідний інститут, адже наука сьогодні відіграє значну роль у спорті вищих досягнень.
До речі, 18 квітня очікуємо в себе представників британської компанії «Поп’юлас», яку вважають лідером у світовій спортивній архітектурі. Саме ця компанія проектувала всі об’єкти Лондонської Олімпіади, дещо для Пекіна-2008 і Афін-2004. Гадаю, й Україні вони могли б прислужитися.

— Полишмо на хвилинку ці макропроекти і звернімося до ініціативи Президента Віктора Януковича щороку будувати в країні 500 спортивних майданчиків. Я, приміром, нещодавно стала свідком того, як у сусідній з нашим будинком школі зарядку проводили просто неба на асфальті.

— Будувати 500 майданчиків — завдання цілком реальне. В середньому протягом року приблизно стільки й будується. Однак є й інша цифра: у загальноосвітніх школах і дитячих дошкільних установах потрібно збудувати або модернізувати приблизно 28 тисяч таких майданчиків, бо десь вони морально і матеріально застаріли, а десь і зовсім не було.
Ось, до речі, зразки покриттів для таких майданчиків (показує. — Авт.). Штучний газон для футболу і гладкі — для інших ігрових видів, де м’яч потребує іншого відскоку. На жаль, це імпортні зразки. А собівартість заводу, який міг би робити аналогічні речі у нас, не така вже й висока: близько семи мільйонів євро. За рік підприємство здатне себе окупити. Залишилося знайти відгук у серцях вітчизняних підприємців.
Варто зазначити, що поряд з ігровими майданчиками передбачені також комплекси тренажерів в антивандальному виконанні. Тобто кожен зможе знайти собі заняття до душі. І звернень щодо будівництва таких майданчиків сьогодні надходить дуже багато.

— Фігуристка Тетяна Волосожар здобуває медалі для збірної Росії, знаменитий тренер олімпійської чемпіонки Лілії Подкопаєвої Олег Остапенко після збірної Бразилії очолює юніорську команду Росії. Як добитися того, щоб вітчизняні спеціалісти залишалися на Батьківщині?

— На ваш приклад відповім також прикладом. У Лондоні я був свідком, як відразу після перемоги нашої четвірки веслувальниць до їхнього тренера Володимира Морозова підійшли британські вербувальники, щоб зробити спокусливу пропозицію. Здавалося б, у них своїх фахівців вистачає, адже веслування — один із традиційно «їхніх» видів. На щастя, Володимир Михайлович відмовився. Нині ми гордимося тим, що забезпечили і тренера, і всіх його «золотих» підопічних житлом у Дніпропетровську.
Або ще таке. Олімпійська чемпіонка Афін з вільної боротьби Ірина Мерлені у Лондоні залишилася без нагороди. У півфіналі турніру Олімпіади-2012 її перемогла наша колишня співвітчизниця Марія Стадник, яка тепер виступає під азербайджанським прапором. Отже, вирощуємо і чемпіонів, і гідних їм суперників.
Тож мусимо констатувати: відтік є. Причому виїздять, на жаль, кращі. Утримати їх всіма доступними способами — наше завдання. Засобів на сьогодні маємо не так уже й багато. Де можемо, за сприяння місцевої влади поліпшуємо житлові умови. А головне — намагаємося підвищити оплату праці.
Однією з маленьких перемог на цьому шляху вважаю ухвалення урядової постанови, за якою 50 кращих тренерів олімпійських видів спорту додатково отримують стипендії, еквівалентні приблизно тисячі доларів.

— У перерві футбольних матчів і навіть між раундами чемпіонських боїв Володимира Кличка глядачі часто бачать на телеекранах рекламу алкоголю і тютюну. Чи не вважаєте ви, що в такий спосіб важко впровадити моду на здоровий спосіб життя серед наших співвітчизників?

— Така популярність відомих торгових марок точно не сприяє формуванню позитивного ставлення до фізкультури і спорту та здорового способу життя. Щоб змінити ситуацію, на мій погляд, самого нашого бажання недостатньо. Потрібні й законодавчі зміни, і добра воля самих телеканалів.

— До речі, як зміна ситуації в іншій колись «проблемній» федерації — легкоатлетичній вплинула на розвиток королеви спорту? Чи побільшало майбутніх Бубок і Добринських? Це питання актуальне ще й з огляду на цьогорічний юнацький чемпіонат світу з легкої атлетики, який прийматиме Донецьк.

— Говорити про результати зарано. Безумовно, Валерій Пилипович Борзов як голова федерації багато зробив для розвитку легкої атлетики в Україні. Однак у ситуації, яка отримала розголос торік, його підвели підлеглі. Як результат, подробиці так званих «зборів на папері» смакувала вся країна, а правову оцінку діям тих, хто мав забезпечити належну підготовку легкоатлетів в олімпійський рік, дають компетентні органи.
А від юнацького чемпіонату з легкої атлетики, як і від світової першості з художньої гімнастики, яка відбудеться в Україні наприкінці серпня — на початку вересня цього року, очікуємо не лише спортивних результатів, а й підвищеної уваги туристів, що, безумовно, сприятиме позитивному іміджу країни.

— Звісно, аби досягти бодай якихось результатів, самого ентузіазму замало. З яких додаткових джерел збираєтеся фінансувати задекларовані амбітні плани, зважаючи на куций бюджет? Яку увагу приділяєте спонсорству і меценатству?

— Фізкультуру і спорт потрібно підтримувати не лише оплесками з трибун стадіонів. Було б добре, аби бюджет давав змогу робити все за рахунок держави, однак сьогодні розуміємо, що без спонсорів і меценатів не обійтися. Та чомусь більшість із них обрали своїм об’єктом футбол. А нам би хотілося якнайбільше небайдужих людей, здатних підтримувати й інші види спорту.
Показовий у цьому зв’язку приклад Володимира Продивуса. Те, як він, колишній спортсмен, а нині голова боксерської федерації й успішний підприємець, опікується своїми боксерами, гідне наслідування. Щодо інших альтернативних державній кишені джерел, то, приміром, не завадило б запровадити в Україні спортивну лотерею. Адже у всьому світі цей вид фінансової підтримки спорту довів свою ефективність.
Загалом питанням спонсорства і меценатства приділятиметься чимала увага. На цьому наголошував і глава держави Віктор Янукович на Третьому спортивному конгресі України.

— Звісно, краще бути здоровим і багатим. Однак для цього людина, передовсім молода, як мінімум, не повинна бути безробітною. На жаль, сьогодні ця категорія наших співвітчизників — серед груп ризику. Як може вплинути на ситуацію ваше міністерство?

— Працевлаштування завжди було одним із ключових питань для молоді. Ми це чудово розуміємо, тому і в цьому питанні постаралися прописати чіткі стандарти. Нині в Україні функціонує 17 обласних молодіжних центрів праці та Київський і Севастопольський міські. Крім цього, діє 4 районних, 10 міських і понад 100 студентських центрів.
Варто зазначити, що торік молодіжні центри працевлаштували майже 16 тисяч молодих людей і надали понад 41 000 консультацій. Ми впевнені, що нові стандарти примножать цю цифру ще в кілька разів.

— Виконання державної програми розвитку фізичної культури і спорту найкраще починати із себе. Міністр Сафіуллін не п’є, не курить і робить зарядку?

— Я затятий супротивник куріння. І навіть у насиченому робочому графіку знаходжу кілька хвилин, щоб зробити кілька вправ на тренажерах, що їх замість м’якого дивана попросив розмістити у кімнаті відпочинку.

                                                                                                                                                                                                  Оксана ГОЛОВКО,
                                                                                                                                                                                                  «Урядовий кур’єр»

ДОСЬЄ «УК»
Равіль САФІУЛЛІН. Народився 1955 року. 1978-го закінчив Донецький медичний інститут за спеціальністю «лікар-гігієніст, епідеміолог». З 2000 року — президент Професійної футбольної ліги України, з 2002-го — почесний президент. Перший віце-президент Національного олімпійського комітету України. Народний депутат України IV, V, VI скликань. З березня 2010 року — міністр України у справах сім’ї, молоді та спорту, а з грудня 2010-го — голова Державної служби молоді та спорту України. Указом Президента від 28 лютого 2013 року призначений міністром молоді та спорту України. Одружений, має доньку.

http://dsmsu.gov.ua/index/ua/material/10448