Пляжний футбол - вид спорту, заснований на правилах гри традиційного футболу. Змагання проводяться на піщаних пляжах, при цьому особливе значення має техніка володіння м'ячем і швидкість пересування по грузкій поверхні.
М'який і в'язкий пісок змушує гравців багато імпровізувати, використовувати красиві технічні прийоми (наприклад, удари в падінні через себе - «ножицями» або «бісіклетами»). Компактні розміри ігрового поля (28 на 37 м) дозволяють гравцям забивати практично з будь-якого положення, навіть прямим ударом від своїх воріт. Відповідно, за гру можна побачити аж до 60-ти ударів по воротах суперника (для порівняння, у великому футболі 20 ударів по воротах на обох суперників вважається пристойним показником). Голи в середньому забиваються кожні 3-4 хвилини, а середня результативність матчу становить близько 11 забитих м'ячів за гру (у традиційному футболі останнім часом норма 2,5 голи).

Цей демократичний різновид футболу швидко прогресує, підкорюючи все нові й нові країни. У 2004 році пляжний футбол приєднався до великої сім’ї – Міжнародної федерації футбольних асоціацій. А влітку 2007 року Комітет із футзалу й пляжного футболу створений під егідою УЄФА.

Пляжний футбол в Україні поступово займає своє унікальне місце в системі підготовки резерву для футболу великого. Ідея така – перетворити пляжні майданчики на своєрідний конвеєр, де дітлахи не тільки вчилися б техніці поводження з м’ячем, а й набували б координації, пластики, зміцнювали здоров’я.
До того ж, пляжний футбол – літній вид спорту, а літо – пора канікул, коли діти постають перед вибором: на що витратити вільний час. То нехай замість вулиць та прокурених приміщень краще опиняться на природі, біля води, де зможуть отримати загальне загартування організму.

Асоціацією пляжного футболу успішно здійснено спробу централізувати дитячі турніри, перетворити цю мережу на повноцінну всеукраїнську лігу.
Пляжний футбол в Україні є одним із конкретних прикладів розбудови футбольної піраміди: від мас – до національної збірної, яка вперто пробивається до когорти найсильніших у Європі. У планах наших майстрів пляжного футболу – стати постійними учасниками чемпіонатів світу, і протягом уже найближчих років виграти найвищий титул.

Біч сокер в Україні має хоч і коротку зате дуже прогресивну історію. Історія пляжного футболу почалася літом 2001 року, коли на пляжі київського Гідропарку відбувся дебютний турнір з пляжного футболу серед 8 київських любительських команд.
Вже наступного року змагання пройшли в 5 містах України, у змаганнях взяли участь 50 команд. Київський фінал приніс перемогу дружині «Лотто», у складі якої грали, зокрема, рекордсмен світових першостей Олег Саленко, колишні гравці збірної України Юрій Калитвинцев і Сергій Шматоваленко. В інших командах-учасницях також вистачало знаних майстрів великого футболу.
Після проведення цих змагань була створена Асоціація пляжного футболу України з представництвом в 144 регіонах країни, яка була прийнята до складу Федерації футбола України. У 2003 році відбувся перший чемпіонат України з цього виду спорту. Його організаторами стали Асоціація пляжного футболу України (АПФУ) за підтримки Федерації футболу України (ФФУ).

Офіційні змагання з пляжного футболу проводяться на майданчиках, які представляюють собою прямокутне поле завдовжки 35-37 м, завширшки 26-28 м, із рівним піщаним покриттям, без каміння та будь-яких предметів, що можуть завдати травми гравцям. Для міжнародних матчів глибина піску має бути щонайменше 40 см.
Ворота розміром 2,2 на 5,5 м (для порівняння: у великому футболі — 2,44 на 7,32 м). Каркас воріт повинен мати флуоресцентний жовтий колір. Довжина окружності м"яча — 68-70 см, вага перед початком гри — 400-440 г (у великому футболі — 410-450  г).
У грі беруть участь дві команди: у кожній — по чотири польові гравці та по одному голкіперу. Колектив може розпочинати гру у складі щонайменше чотирьох гравців. В разі, якщо через вилучення в команді залишиться менше трьох гравців (рахуючи воротаря), зустріч зупиняється й супернику цієї команди, незалежно від поточного рахунку, присуджується перемога — 10:0.  Кількість замін у пляжному футболі — необмежена. Польовий гравець може замінити воротаря тільки в тому випадку, якщо останній вибуває з гри через травму.
Окрім футболки й шортів футболістам дозволяється мати шкарпетки чи еластичні фіксатори гомілкостопного суглобу, а також пластикові окуляри. Воротареві замість шортів можна вдягати штани.
Гру проводять двоє арбітрів: головний і другий. Кожен має право показати гравцеві жовту, синю або червону картку. Якщо думки суддів щодо спірного моменту розходяться, право прийняття рішення залишається за головним арбітром.
Матч складається з 3 таймів по 12 хвилин. Перерва між таймами — 3 хвилини. Час гри може бути зупинений після голу, в разі призначення штрафного удару чи пенальті, у випадку навмисного затягування часу.
У разі, якщо час гри закінчився, але призначений штрафний удар чи 9-метровий, поєдинок вважається завершеним, коли забитий гол,  воротар піймав чи відбив м'яча, той вийшов за лінію поля або відскочив у поле від каркасу воріт, влучив у когось із гравців і не залетів у ворота.
Якщо основний час приніс нічию, призначається додатковий час — 3 хвилини. Якщо й після нього рівновага збережеться, команди пробивають пенальті — 9-метрові удари, до першого промаху. Пенальті можуть пробивати будь-які гравці, що перебували на полі в момент завершення матчу. Будь-хто з них також може зайняти місце у воротах, замінивши голкіпера своєї команди.
Якщо м'яч забитий першим ударом з центру поля, він не зараховується. Бо першим дотиком гравець повинен віддати м'яча партнеру. М'яч опиняється у грі, коли перебуває в повітрі або прокотиться піском навколо своєї вісі.
Гол, забитий воротарем зараховується у тому випадку, якщо  удар по воротах завдавався ногою. Якщо голкіпер виконав введення рукою, і м'яч на шляху до чужих воріт не торкнувся жодного з гравців, суперник поновлює гру ударом від воріт. Вводячи м'яча у гру ударом ногою з рук, воротар може забити гол, якщо м'яч,  перед тим, як перетнути лінію воріт, торкнеться піску.

У пліжному футболі теж пред"являються  картки. Жовта — за неспортивну поведінку, систематичні порушення правил, цілеспрямоване затягування часу, навмисну гру руками, демонстративний вихід із поля тощо. Червона картка знаменує вилучення з поля гравця, який грубо порушує правила, агресивно поводиться на полі, плює в суперника чи в будь-яку іншу особу, лається чи вдається до образливих жестів, руками ліквідує гольовий момент біля своїх воріт або ж отримує третю жовту картку в матчі. Вилучений гравець не може більше повернутися на поле в цій грі, а його команда протягом 2 хвилин грає у меншості.

Гол, забитий прямим ударом з кутового, зараховується.